Мав честь народитися 10 лютого 1966 року. Малa батьківщина – древнє село Сокілець Дунаєвецького р-ну на Хмельниччині. Підлітком розшукував на розораних полях кам’яні сокири. Носив до школи, вчителька ставила “п’ятірки”. Звідси – любов до історії та археології.
Прабабуся по матері Марфа Антонівна Франчук мала старезний “Кобзар” і “Псалтир” з “ятями”. Потім дідусь купив пластмасову азбуку. Минуле переплелось із сучасним – до п’яти років навчився добре читати і погано писати. Перша віршована спроба – ремікс на пісню “Їхали козаки”. Було шкода Галі – придумав хепі-енд.
Далі – школа у Кам’янці-Подільському. Вчителька української мови і літератури Клавдія Миколаївна Запорожець вела літературний гурток. Всі стінгазети мої. Згодом – районні, обласні і республіканські газети, також деякі журнали. Відчув себе причетним до Слова. Так тоді казали.
Шукав змісту в житті – прийшов на філфак Кам’янець-Подільського педінституту. Шукав виходу із життя – пішов до армії. Повернувшись, працював на заводі, у школі, журналістом та редактором деяких газет. “Хотів побачити кулю в торець, а вона не в той бік – скік!” Ідеали – справа серйозна: довелось відшкодувати текстами. Так виринув “Гранослов”.
У світі широкому з’являлися мої поетичні збірки “Таїнство причастя” (1994), “Тінь Аріяни” (1994), “Храм характерників” (1995), “Володар вогню” (2000), “Цілунок блискавки” (2002). Ще одна книжка – “Дорогою крилатої змії” завдяки ґенієві Романові Скибі вже третій рік кисне у якомусь видавництві. А наразі час видавати вибране. Поки живий.
Дотичний до бардівського руху. Фестивалі, конкурси. Великі барди сучасності (Саєнко, Нестерук etc) сотворили на мої тексти ряд потужних композицій. Попсовики теж бралися – виходила цілковита лажа. Та й Іван Андрусяк вважає, що більше я пасую до рокерів. Теж тема.
А загалом я серйозний. Щасливий. Закоханий. Патріотично налаштований. Запеклий грибник і рибалка. А ще відомий як “Його Всеп’янійшество Сліва”. Для особливо зацікавлених осіб – решту відомостей можна віднайти у текстах.